1. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

2. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

3. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Коментар:

Частина 1 коментованої статті містить новелу, що стосується об'єктів, які можуть визначатися в якості неустойки. Мова йдеться про грошові кошти, рухоме та нерухоме майно (так звана майнова неустойка). Слід зазначити, що відповідно до ст. 190 ЦКУ майном визнаються речі та майнові права. Тобто якщо тлумачити положення коментованої статті буквально, в якості неустойки договірні сторони можуть встановити не тільки речі, але і певні речові (майнові права).

Треба зазначити, що предметом неустойки, за загальним правилом, можуть бути тільки повністю оборотоздатні речі (див. коментар до ст. 179 ЦКУ). Обмежено оборотоздатні речі, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом, можуть встановлюватися в якості неустойки тільки у відносинах між суб'єктами, які наділені правом мати такі об'єкти або мають відповідні дозволи на використання таких об'єктів.

Оскільки штраф, як різновид неустойки, визначається або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання, або у твердій сумі, а відтак його розмір, як правило, відомий в момент виникнення забезпеченого штрафом зобов'язання, неустойка в виді штрафу може бути встановлена у вигляді речі, визначеної родовими ознаками (ч. 2 ст. 185 ЦКУ), так і у вигляді індивідуально визначеної речі (ч. 1 ст. 185 ЦКУ), в тому числі у вигляді нерухомого майна, а також у виді майнового права. Водночас пеня - це триваюча, зростаюча неустойка, загальний кінцевий розмір якої заздалегідь невідомий, тому в якості пені можна застосовувати лише родові речі, кількість яких до передачі також буде змінюватися в залежності від часу прострочення. Визначаючи неустойку у вигляді майнової цінності, сторони мають встановити грошову оцінку такої неустойки.

Загальновідомим в доктрині цивільного права є поділ неустойки на законну (розмір та підстави стягнення якої визначаються актами законодавства) та договірну (розмір та підстави стягнення якої визначаються договірними сторонами в самому договорі).

Виходячи із змісту частини 2 коментованої статті, тільки договірна неустойка може визначатися як у вигляді грошової суми, так і у виді іншої майнової цінності. Законна неустойка може бути встановлена виключно в грошовій формі.

Відповідно до норм статті, що коментується, законна неустойка може бути встановлена не тільки законом, як відповідним нормативно-правовим актом, що приймається Верховною радою України, але і іншими актами цивільного законодавства. Таке положення ЦК відповідає ситуації, що склалася на сьогодні в українському законодавстві, коли законні неустойки визначаються не тільки законами України, але і нормативними актами, які не мають статусу закону (наприклад, Статут залізниць України від 06.04.98 р., Статут внутрішнього водного транспорту Союзу РСР від 15.10.55 р. тощо).

Для того, щоб неустойка вважалася законною та застосовувалася незалежно від домовленості про неї сторін договору, необхідно, щоб законом або іншим актом цивільного законодавства було визначено її конкретний розмір, а також підстави стягнення (вид порушення, за яке неустойка встановлюється). Тому не можна вважати визначенням законної неустойки положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.96 р., яким визначено граничний розмір саме договірної неустойки.

Ряд законних неустойок встановлено Господарським кодексом України, зокрема, у ч. 2 та ч. 6 ст. 231.

ЦК України дозволяє сторонам договірних відносин змінювати розмір законної неустойки. При цьому якщо збільшення законної неустойки допускається в будь-якому випадку, то її зменшення можливе тільки якщо це не заборонено законом. На правочин сторін про зміну розміру законної неустойки поширюється правило ст. 549 про обов'язковість письмової форми такого правочину під загрозою його недійсності.

Частина 3 статті, що коментується, дозволяє зменшити розмір неустойки за рішенням суду за наявності кількох умов:

а) якщо розмір неустойки значно перевищує розмір заподіяних невиконанням зобов'язання збитків;

б) за наявності інших обставин, що мають істотне значення. ЦК не містить переліку таких обставин. Це питання вирішується на підставі аналізу конкретної ситуації. Судова практика виходить з того, що істотне значення можуть мати обставини, які стосуються ступеня виконання зобов'язання, причин невиконання або неналежного виконання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків тощо (роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.94 р. N 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань" із змінами та доповненнями). Господарський кодекс України (ст. 233) визначає в якості обставин, які беруться до уваги у випадку зменшення неустойки, ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть учать у зобов'язанні, не лише майнові, але і інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.

Суд може прийняти рішення про зменшення розміру неустойки як за власною ініціативою, так і за клопотанням сторони. В останньому випадку сторона, що звертається з клопотанням, повинна доводити наявність підстав для зменшення неустойки.