Фрахтувальник може в межах прав, що надаються йому за договором чартеру (фрахтування) судна на певний час, укласти від свого імені самостійний договір чартеру (фрахтування) судна з третьою особою. Укладання такого договору не звільняє фрахтувальника від виконання договору, укладеного ним із судновласником. 

До договору чартеру (фрахтування) судна на певний час, укладеного фрахтувальником з третьою особою, відповідно застосовуються правила цієї глави.

Коментар:

Коментована стаття надає право фрахтувальнику в період дії договору чартеру (фрахтування) судна укласти від свого імені самостійний договір чартеру (фрахтування). Положення даної статті має диспозитивний характер, тобто дає можливість фрахтувальнику укласти такий договір лише в тих випадках, коли інше не передбачено угодою сторін. Однак, в більшості проформах договору тайм-чартеру та бербоут-чартеру це право фрахтувальника обумовлюється окремо.

У зв'язку з відфрахуванням судна третій особі фрахтувальник за основним договором стає судновласником за договором субфрахтування. В такому договорі третя особа виступає в якості фрахтувальника. Судновласник за основним договором не є стороною договору субфрахтування, а фрахтувальник (третя особа) за договором субфрахтування - стороною за основним договором. Саме тому судновласник за основним договором і фрахтувальник за договором субфрахтування не пов'язані будь-якими правовими відносинами, що виникають із договору фрахтування судна на певний час. Таким чином, вони не мають прав і не несуть обов'язків один перед іншим ані за основним договором, ані за договором субфрахтування.

Фрахтувальник в разі укладання договору субфрахтування з третьою особою повинен діяти в межах прав, наданий йому за договором чартеру (фрахтування). Проте, це не означає, що договір субфрахтування повинен дублювати умови основного договору. Фрахтувальник має право укласти договір субфрахтування на більш вигідних для себе умовах, ніж ті, на який судно було зафрахтоване за основним договором. Так, якщо розмір фрахту залежить від угоди сторін, ставка фрахту за договором субфрахтування може бути більш високою і, відповідно, більш вигідною для фрахтувальника. Фрахтувальник також має право віднести частину витрат по утриманню судна за третю особу.

Межі передачі фрахтувальником правомочностей третій особі відноситься перш за все до цілей фрахтування судна (див. коментар до ст. 205). Тобто, фрахтувальник не має право передати судно третій особі для інших цілей, ніж ті, що передбачені основним договором чартеру (фрахтування) судна. Теж саме стосується і району плавання судна, що зафрахтоване за договором субфрахтування. Так, район, в якому субфрахтувальнику дозволена експлуатація судна повинен відповідати району, який вказаний в основному договорі або бути обмеженим по відношенню до нього. Розширити або вказати інший район, ніж той, що визначений основним договором, фрахтувальник не має права.

Крім того, включення в договір чартеру (фрахтування) умов про те, що експлуатація судна допускається лише між безпечними портами і про те, що при цьому судно повинно залишатися в безпеці і завжди на плаву, зобов'язує фрахтувальника за основним договором перенести ці умови до договору субфрахтування.

Укладання договору субфрахтування не звільняє фрахтувальника від виконання обов'язків перед судновласником за основним договором чартеру (фрахтування), про що визначає коментована стаття. Так, фрахтувальник зобов'язаний сплачувати фрахт, експлуатувати судно у відповідності до умов договору. Він несе відповідальність за збитки, викликані рятуванням, пошкодженням або загибеллю судна, якщо збитки сталися з його вини (див. коментар до ст. 211). Після закінчення строку дії договору фрахтувальник зобов'язаний повернути судно судновласнику в такому стані, в якому воно було йому передано, але з урахування природного зносу.

Оскільки договір фрахтувальника з третьою особою являє собою звичайний договір чартеру (фрахтування) судна на певний час, до відносин сторін цього договору застосовуються правила даної глави, про що визначає ч. 2 ст. 206.