Вбивство або замах на вбивство працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків, а також члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв'язку з їх діяльністю щодо охорони громадського порядку -

караються позбавленням волі на строк від дев'яти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

Коментар:

1. Основний безпосередній об'єкт злочину - нормальна службова діяльність працівників правоохоронних органів, авторитет цих органів, а також встановлений порядок охорони громадського порядку. Додатковим об'єктом злочину є життя зазначених у диспозиції ст. 348 осіб.

2. Потерпілими від злочину можуть бути працівник правоохоронного органу, його близький родич, член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовець (про їх поняття див. коментар до статей 115, 342).

Норма, передбачена ст. 348, є спеціальною стосовно ч. 2 ст. 115, у п. 8 якої йдеться про умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку. У разі вбивства або замаху на вбивство працівника правоохоронного органу, його близького родича, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця за умов, описаних у ст. 348, дії винного повністю охоплюються цією статтею і додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 115 (у т. ч. у зв'язку з інкримінуванням п. 8) не потребують. Роз'яснення, відповідно до якого, якщо умисне вбивство зазначених осіб чи замах на нього вчинені за інших (крім п. 8) обтяжуючих обставин, передбачених ч. 2 ст. 115, то дії винної особи потрібно додатково кваліфікувати і за відповідними пунктами цієї статті, суперечить правилу про неприпустимість одночасної кваліфікації злочину за загальною і спеціальною кримінально-правовими нормами, призводить до штучного створення множинності злочинів, а тому є неприйнятним.

Посягання на життя державного чи громадського діяча, вчинене у зв'язку з їх державною чи громадською діяльністю, слід кваліфікувати за ст. 112.

3. З об'єктивної сторони злочин виражається у посяганні на життя відповідної особи, а саме у: 1) вбивстві або 2) замаху на вбивство.

Про поняття вбивства див. коментар до ст. 115, а про поняття замаху - коментар до ст. 15.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони даного злочину є те, що посягання на життя потерпілого причиново обумовлене виконанням службових обов'язків потерпілого або його діяльністю щодо охорони громадського порядку (про ці поняття див. коментар до ст. 342).

Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, вчинене в процесі опору потерпілому під час виконання ним службових обов'язків або обов'язків щодо охорони громадського порядку, охоплюється ст. 348 і додаткової кваліфікації за ст. 342 не потребує.

Злочин визнається закінченим з моменту настання смерті потерпілого або вчинення діяння, яке утворює замах на вбивство. В останньому випадку ст. 15 не застосовується. Готування до цього злочину слід кваліфікувати за статтями 14 і 348.

4. Суб'єкт злочину - осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом. При цьому зміст умислу включає усвідомлення винним специфічних ознак потерпілого та зв'язку посягання з його певною службовою чи громадською діяльністю. Належність потерпілого до працівників правоохоронних органів може підтверджуватись формою, демонстрацією посвідчення, особистим знайомством тощо.

Замах на вбивство може бути вчинений лише з прямим умислом (див. ч. 1 ст. 13).

Якщо працівникові правоохоронного органу у зв'язку з виконанням службових обов'язків або його близькому родичеві заподіяно тілесне ушкодження, однак винна особа не мала прямого умислу на позбавлення потерпілого життя, її дії потрібно кваліфікувати за відповідною частиною ст. 345.

Вжите у ст. 348 поняття "у зв'язку" означає, що мотивами злочину можуть бути: 1) прагнення перешкодити потерпілому у момент посягання або в майбутньому виконувати свої службові обов'язки або здійснювати діяльність щодо охорони громадського порядку; 2) помста за виконання цих обов'язків або за таку діяльність у минулому. Таким чином, посягання на життя потерпілого за часом може не збігатися із службовою діяльністю або діяльністю щодо охорони громадського порядку, яка зумовила посягання. Однак посягання на життя колишніх працівників правоохоронних органів, членів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону та військовослужбовців у зв'язку з їх минулою службовою діяльністю та діяльністю з охорони громадського порядку слід кваліфікувати не за ст. 348 (відсутній належний потерпілий), а за п. 8 ч. 2 ст. 115 (з посиланням у разі необхідності на відповідну частину ст. 15).

Якщо особу, вказану у ст. 348, вбито не у зв'язку з її службовою діяльністю чи діяльністю щодо охорони громадського порядку, а з інших мотивів (особиста неприязнь, ревнощі, хуліганські спонукання, помста на побутовому ґрунті тощо), відповідальність за ст. 348 виключається. Дії винного потрібно розцінювати як злочин проти життя особи (ст. 115). Таку саму кримінально-правову оцінку треба робити у разі неусвідомлення винним належності особи, на життя якої здійснюється посягання, до визначеного ст. 348 кола специфічних потерпілих.

Посягання на життя працівника правоохоронного органу, викликане не бажанням перешкодити його службовій діяльності або помститись за неї, а прагненням заволодіти службовою зброєю, слід кваліфікувати за п. 9 ч. 2 ст. 115 як убивство з метою полегшити вчинення іншого злочину (із посиланням у разі необхідності на ст. 15) і за ч. 3 ст. 262 як розбій з метою викрадення вогнепальної зброї.

* * *

Закон України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" від 23 грудня 1993 р. (ст. 2).

Закон України "Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону" від 22 червня 2000 р.

Постанова Пленуму Верховного Суду України N 8 від 26 червня 1992 р. "Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів" (п. 14).

Постанова Пленуму Верховного Суду України N 2 від 7 лютого 2003 р. "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи" (п. 12).