До відання районних рад у галузі регулювання водних відносин на їх території належить:

1) координація роботи сільських, селищних, міських (міст районного підпорядкування) рад під час проведення ними міжтериторіальних водогосподарських і водоохоронних заходів та подання їм відповідної методичної допомоги;

2) погодження розміщення підприємств, будівель, споруд та інших об'єктів, діяльність яких пов'язана з використанням водних об'єктів місцевого значення і може завдати їм шкоди;

3) організація роботи, пов'язаної з ліквідацією наслідків аварій та стихійного лиха, погіршенням якості вод або їх шкідливою дією, залучення у встановленому порядку до цієї роботи підприємств, установ і організацій;

4) організація роботи по винесенню в натуру та влаштуванню прибережних захисних смуг вздовж річок, морів та навколо водойм;

5) внесення у встановленому порядку пропозицій щодо оголошення водних об'єктів об'єктами природно-заповідного фонду до Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних рад;

6) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) діяльності підприємств та інших об'єктів у разі порушення ними вимог водного законодавства в межах своєї компетенції; 

7) встановлення правил загального водокористування в порядку, визначеному статтею 47 цього Кодексу;

8) здійснення контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів;

9) організація інформування населення про стан водних об'єктів, про надзвичайні екологічні ситуації, які можуть негативно вплинути на здоров'я людей, та про заходи, що вживаються для поліпшення стану вод;

10) вирішення інших питань у галузі регулювання водних відносин у межах своєї компетенції.

Коментар:

До пункту першого. Координація діяльності місцевих рад може відповідно до ч. 2 ст. 10 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" включати співпрацю з ними районних рад як органів, "...що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами". Таким чином, районна рада не може ні підміняти місцеві ради у питаннях, віднесених до їх відання водним законодавством, ні давати їм обов'язкових вказівок з цих питань.

До пункту другого. Чинне законодавство, у т. ч. земельне, не передбачає обов'язку зацікавлених осіб отримувати погодження "розміщення підприємств, будівель, споруд та інших об'єктів, діяльність яких пов'язана з використанням водних об'єктів місцевого значення і може завдати їм шкоди", хоча таке погодження згадане не лише у ВК, а й, зокрема, у ст. 13 ЗУ "Про питну воду та питне водопостачання". Відсутній також і механізм отримання даного погодження. Виходячи із цього, положення коментованого пункту не мають регулятивного значення.

До пункту третього. Повноваження органів місцевого самоврядування щодо ліквідації наслідків аварій та стихійного лиха конкретизовано у ст. 32 ЗУ "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру", ст. 8 ЗУ "Про зону надзвичайної екологічної ситуації". Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 44 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" повноваження щодо вжиття необхідних заходів щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій відповідно до закону делегується районними радами відповідним державним адміністраціям.

Детальніше щодо даного повноваження див. коментар до ст. 108 ВК.

До пункту четвертого. Організація винесення в натуру меж прибережних захисних смуг районними радами має відбуватись із додержанням встановленого порядку проведення землевпорядних та геодезичних робіт. В разі потреби проведення робіт, які підпадають під дію Ліцензійних умов провадження господарської діяльності щодо проведення землевпорядних та землеоціночних робіт, затв. наказом Держпідприємництва, Держкомзему України 13.02.2001 N 28/18, Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виконання топографо-геодезичних, картографічних робіт, затв. наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва та Міністерства екології та природних ресурсів України 12.02.2001 N 24/43, такі роботи можуть бути проведені тільки суб'єктами господарювання, що мають відповідні ліцензії на виконання такого роду робіт. Таким чином, організувати "винесення в натуру та влаштування" прибережних захисних смуг районна рада може, лише замовивши відповідні роботи у такого суб'єкта господарювання.

На сьогодні в Україні практично відсутня практика замовлення районними радами робіт із "винесення в натуру та влаштування" прибережних захисних смуг.

До пункту п'ятого. Внесення та розгляд таких пропозицій має здійснюватись в порядку, визначеному нормами розділу 7 ЗУ "Про природно-заповідний фонд України". При цьому пропозиції у формі клопотань про організацію чи оголошення об'єктів можуть подавати практично будь-які зацікавлені суб'єкти: підприємства, установи, організації та громадяни. За таких умов вміщення коментованого пункту у закон виглядає зайвим.

До пункту шостого. Див. коментар до п. 13 ст. 8 ВК. Щодо особливостей обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення скидання стічних вод у водні об'єкти див. ст. 71 ВК та коментар до неї.

До пункту сьомого. Див. коментар до ст. 47 ВК.

До пункту восьмого. ВК не визначає спеціальних контрольних повноважень районних рад у присвяченій цьому главі 5, тому останні здійснюються в межах компетенції, визначеної Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні". Слід відзначити, що і цей Закон містить лише декларативні вказівки на можливість здійснення самоврядного контролю.

До пункту дев'ятого. Інформування про стан водних об'єктів повинно здійснюватись відповідно до ст. 251 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища" з дотриманням вимог ЗУ "Про інформацію", наказу Мінприроди України від 18.12.2003 N 169 "Про затвердження Положення про порядок надання екологічної інформації". Слід також враховувати імперативне положення ст. 50 Конституції України про те, що інформація про стан довкілля не може бути засекреченою.

Між тим, названі акти законодавства не встановлюють конкретної процедури участі районних рад в екологічному інформуванні.

До пункту десятого. Вирішення інших питань у галузі регулювання водних відносин відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України має визначатись законом. Таким законом є, насамперед, Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" (ст. ст. 43, 44).