Договір дарування / Л.М.Горбунова, С.В.Богачов, І.Ф.Іванчук, Г.В.Красій; М-во юстиції України.– К.: [ТОВ “Поліграф-Експрес”], 2006. – 35 с. – Бібліогр.: с. 34.

У цьому виданні у відносно стислій та доступній для широкого кола читачів формі розкриті питання, що пов’язані із правовідносинами дарування.
Зокрема у посібнику роз’яснюються питання, що саме є предметом договору дарування, які бувають форми договору дарування, хто є сторонами у договорі дарування, зосереджується увага на деяких його особливостях.

Для можливості практичної реалізації прав громадян наведено зразки документів.

Підготовлено відповідно до законодавства України станом на 3 липня 2006 року.

© Міністерство юстиції України, 2006
© Центр суддівських студій, 2006

Завантажити (PDF)

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

ПРАВО ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ. ЗАХИСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ

Київ - 2006

ББК 67.9(4УКР)307 П68

Видання здійснено за сприяння програми МАТРА в рамках українсько-нідерландського проекту "Впровадження Цивільного кодексу в Україні"

Колектив авторів:

Горбунова Л.М. - заступник Міністра юстиції, кандидат юридичних наук;

Богачов С.В. - начальник   Управління   координації   правової роботи та правової освіти;

Іванчук І.Ф. - заступник начальника Управління координації правової роботи та правової освіти - начальник відділу правової освіти;

Кубар Н.А. - головний спеціаліст Управління координації правової роботи та правової освіти.

П68 Право власності на землю. Захист права власності / Л.М.Горбунова, С.В.Богачов, І.Ф.Іванчук, Н.А.Кубар; М-во юстиції України.- К.: [ТОВ "Поліграф-Експрес"], 2006. - 60 с. - Бібліогр.: с. 58-59.

У цьому виданні у відносно стислій та доступній для широко­го кола читачів формі розкриті питання, що пов'язані із землею та земельними відносинами.

У посібнику розкривається зміст права власності на землю, наводяться способи набуття та припинення права власності на землю, а також можливі шляхи захисту порушеного права влас­ності на землю.

Для реалізації визначених законодавством прав власників зе­мельних ділянок наведено зразки документів, у тому числі проце­суальних, для їх практичного застосування.

Підготовлено відповідно до законодавства України станом на 3 липня 2006 року.

© Міністерство юстиції України, 2006 © Центр суддівських студій, 2006

Шановний читачу!

Конституція України, зважаючи на виключно важливе зна­чення землі у всіх сферах економіки країни, проголошує її осно­вним національним багатством, що перебуває під охороною дер­жави.

Становлення в Україні ринкових відносин і виникнення при­ватної власності, підприємництва зумовило розширення кола опе­рацій з нерухомістю.

Земельна реформа в Україні, яка офіційно розпочалась з 1991 року, започаткувала поряд із державною формою власності на зем­лю також колективну і приватну. А подальші процеси реформу­вання відносин власності в аграрному секторі економіки, як-то за­кріплення державної, комунальної і приватної форм власності на землю, розширили коло власників земельних ділянок.

За даними Державного комітету по земельних ресурсах, за­гальна площа земель в Україні становить 60,3 млн. га., з них 41,8 млн. га. або 70% - землі сільськогосподарського призначення.

У цьому посібнику ми поставили собі за мету довести до ві­дома громадян їхні права на землю, а саме поняття змісту права власності на землю, набуття права власності на землю, припинен­ня права власності на землю, механізм захисту порушених прав на землю тощо.

Читайте! На ці та інші запитання ви отримаєте відповідь на сторінках цієї збірки.

І. ЗМІСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ

Право власності на землю. В чому полягає його зміст?

Право власності на землю — це Ваше право на володіння, ко­ристування і розпорядження земельними ділянками.

Можливість володіння є правом фактичного панування над пев­ною земельною ділянкою. Відомо, що не можна використовувати зе­мельну ділянку, не маючи господарського або фактичного панування над нею. Проте, право володіння земельною ділянкою має певну своєрід­ність. Це викликано невід'ємністю земельної ділянки від навколишньо­го природного середовища, їх екологічним взаємозв'язком, неможливіс­тю її вилучення та переносу, скажімо в інше місце.

Зазначимо, що право володіння може належати не тільки власни­ку, але й особі, якій власник передав земельну ділянку на підставі до­говору (наприклад, оренди). Власник при цьому не втрачає права воло­діння. Він перестає здійснювати його, але цілком зберігає можливість мати земельну ділянку у своєму господарстві, у складі майна.

Можливість користування є правом власника задоволь­няти за допомогою землі свої потреби, тобто можливістю її без­посередньої господарської експлуатації шляхом отримання ко­рисних властивостей, в тому числі отримання плодів та інших прибутків. Право користування, як і право володіння, може на підставі договору з власником належати й іншій особі, яка не є власником.

Можливістю розпорядження є визнане за власником і гаран­товане йому право учиняти дії, спрямовані на зміну юридичного статусу, економічного призначення чи стану земельних ділянок, визначення їх юридичної долі (передача їх іншим особам у влас­ність). Такими діями є, головним чином, угоди (купівля-продаж, дарування, обмін та ін.). Внаслідок виконання цих угод власник передає іншій особі всі свої права.

Зауважимо! Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності, які між собою є рівними.

З'ясувавши форми власності на землю, виникає необхідність у визначенні суб'єктів права власності на землю залежно від форм власності.

Суб'єктами права власності на землю є:

а) громадяни та юридичні особи (підприємства, установи, організації) - на землі приватної власності;

б) територіальні громади, які реалізують це право безпо­середньо або через органи місцевого самоврядування, - на зем­лі комунальної власності;

в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Щоб стати власником земельної ділянки треба:

1. Мати правоздатність, тобто здатність мати права та обов'язки. Правоздатність мають усі фізичні особи (людина як учасник суспільних відносин) з моменту народження.

2. Мати дієздатність, тобто усвідомлювати значення сво­їх дій та можливість керувати ними. Повну дієздатність має фі­зична особа, яка досягла 18 років. Земельною дієздатністю є здатність громадянина здійснювати дії, які направлені на отри­мання земельної ділянки, зокрема, - звертатись до відповідного органу про надання у власність земельної ділянки, отримання зе­мельного паю, придбання земельної ділянки на підставі цивільно-правової угоди.

Якщо Ви є засновником юридичної особи!

Юридичні особи набувають земельної право- і дієздатності з моменту державної реєстрації в органах виконавчої влади. Суб'єктом права приватної власності на землю мають бути тіль­ки юридичні особи, засновані на приватній власності. Юридичні особи, засновані на державній або комунальній власності, не мо­жуть бути власниками земельних ділянок. їм земля надається в постійне користування.

Суб'єктами права комунальної власності є територіальні громади сіл, селищ, міст, як безпосередньо, так і в особі їх пред­ставницьких органів — рад. Територіальна громада — це жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єди­ний адміністративний центр.

Особливим суб'єктом права власності на землю виступає держава, яка виступає в особі Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій.

Але треба враховувати, що землі державної та комуналь­ної власності мають бути розмежовані в натурі (на місцевості) згідно із законодавством. Якщо землі не розмежовано, розпо­рядження землями в межах населених пунктів здійснюють від­повідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунк­тів - відповідні органи виконавчої влади.

Наразі доцільно розглянути, що є об'єктом права власності на землю?

Об'єктом права власності є земельна ділянка.

Земельною ділянкою є частина земної поверхні з установ­леними межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Окрім цього право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться.

Також право власності на земельну ділянку розповсюджуєть­ся на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробни­чих та інших будівель і споруд.

Шановний читачу! Оскільки ми розглядаємо в цілому право власності на землю, яке може належати як державі, територіаль­ній громаді, юридичним особам (підприємствам, установ, органі­заціям), так і громадянам, то для належного розмежування прав власності на землю ми пропонуємо Вам ознайомитися з об'єкта­ми права власності перерахованих суб'єктів.

Об'ектом права державної власності на землю виступають усі землі України, за винятком земель, переданих у комунальну і приватну власність. Виключно в державній власності знаходять­ся землі атомної енергетики та космічної системи; землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення; землі під об'єктами при­родно-заповідного фонду та історико-культурними об'єктами, що мають національне та загальнодержавне значення; землі під водними об'єктами загальнодержавного значення; земельні ділян­ки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук Укра­їни, державних галузевих академій наук; земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що за­знали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської ка­тастрофи.

Об'єктом права комунальної власності є усі землі в межах на­селених пунктів, крім земель приватної та державної власнос­ті, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності. До земель комунальної власності належать землі загального користування населених пунктів (май­дани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єк­тами повітряного і трубопровідного транспорту; земельні ділян­ки, які використовуються для забезпечення діяльності органів мі­сцевого самоврядування тощо.

Об'єктом права приватної власності юридичних осіб (засно­ваних громадянами України або юридичними особами України) є земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльнос­ті, або які використовуються для житлової, промислової та гро­мадянської забудови. Наприклад, це земельні ділянки, надані для житлово-будівельних кооперативів, або сільськогосподарським підприємствам для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Об'єктом права приватної власності іноземних юридичних осіб є тільки земельні ділянки несільськогосподарського призначен­ня у разі придбання ними об'єктів нерухомого майна та для спо­рудження об'єктів, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні, в першу чергу, в межах населених пунктів.

Земельні ділянки, як об'єкти права власності громадян Укра­їни, мають визначені законодавством граничні розміри і розріз­няються за метою використання. Наприклад, для ведення фермер­ського господарства земельна ділянка надається в розмірі земель­ної частки (паю); для ведення особистого селянського господар­ства — не більше 2,0 гектара; для ведення садівництва — не більше 0,12 гектара; для будівництва і обслуговування житлового бу­динку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах — не більше 0,25 гектара, в селищах — не більше 0,15 гек­тара, в містах — не більше 0,10 гектара; для індивідуального дач­ного будівництва — не більше 0,10 гектара; для будівництва інди­відуальних гаражів — не більше 0,01 гектара.

Об'ектом права приватної власності іноземних громадян та осіб без громадянства є земельні ділянки несільськогосподарсько-го призначення в межах населених пунктів, а також земельні ді­лянки несільськогосподарського призначення за межами населе­них пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

В земельному законодавстві немає обмежень з кількості зе­мельних ділянок, що можуть знаходитися у власності однієї осо­би. Право власності розповсюджується не тільки на земельну ді­лянку, а і на водні об'єкти і ліси.

Але в повному обсязі воно застосовується тільки до земель, які знаходяться у державній власності. Громадянам та юридич­ним особам можуть належати на праві власності тільки замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гекта­рів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств та замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів), або створювані рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

ІІ. НАБУТТЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ

Розглянемо способи набуття громадянами права власнос­ті на землю. Законодавець дає Вам змогу використати широкий спектр можливостей. Розглянемо їх.

Громадяни набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини;

д) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земель­ної частки (паю).

Слід відмітити, що право власності на землю за цивільно-правовими угодами виникає з моменту нотаріального посвідчен­ня договорів.

При укладанні угод із земельними ділянками не допускається зміна їх цільового призначення і мети використання (наприклад, не можна без відповідного дозволу вилучити землі у сільсько­господарського господарства і передати їх для будівництва про­мислового підприємства, залізниці, автомобільної дороги тощо, оскільки у цьому разі землі сільськогосподарського призначення переходять до категорії земель промисловості, транспорту).

ПАМ'ЯТАЙТЕ!

Законодавством встановлено, що громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення фер­мерського господарства та іншого товарного сільськогосподар­ського виробництва, а також громадяни України - власники зе­мельних часток (паїв) не вправі до 1 січня 2007 року продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім передачі їх у спадщину та при ви­лученні земель для суспільних потреб.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборо­ни на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв) з метою відчуження зазначених ділянок та земельних часток (паїв), а також передачі прав на відчуження зазначених ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Продаж земельних ділянок державної та комунальної влас­ності громадянам здійснюється на конкурентних засадах (аукці­он, конкурс), крім викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок.

Громадяни набувають права власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності (приватизація) за рі­шенням органів виконавчої влади або органів місцевого самовря­дування.

Крім того, у випадку приватизації сільськогосподарських підприємств громадяни — працівники цих підприємств мають право отримати ще й земельний пай, який після виділення в на­турі (на місцевості) набуває статусу земельної ділянки з відпо­відною метою використання. При приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, земельні ділянки передаються працівникам цих під­приємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа, з визначенням кожному з них земельної частки (паю). Кожен пра­цівник цього підприємства, установи та організації, а також пенсіо­нери з їх числа, мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості).

Увага! Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільсько-господарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межа­ми населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки у разі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності;

в) прийняття спадщини.

Увага! Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, а також особами без грома­дянства, протягом року підлягають відчуженню.

Які обмеження існують для іноземців та осіб без громадянства?

Підстави виникнення права приватної власності іноземних громадян і осіб без громадянства обмежені. Вони мають право на­бувати у власність земельні ділянки (на підставі цивільно-право­вих угод) тільки несільськогосподарського призначення на яких, як правило, розташовані або будуть будуватися об'єкти нерухомо­го майна, в першу чергу, в межах населеного пункту. Вони не ма­ють права на безоплатну приватизацію земельних ділянок.

Якщо іноземний громадянин або особа без громадянства у порядку успадкування отримає земельну ділянку сільськогоспо­дарського призначення, то вона повинна її протягом року зали­шити шляхом відчуження, тобто продати, обміняти або подару­вати особі, яка володіє належною земельною право- дієздатністю (наприклад, громадянину України). Термін, в який повинна бути відчужена земельна ділянка сільськогосподарського призначення, починається з дня прийняття спадщини. У випадках, коли земель­на ділянка протягом встановленого строку не відчужена, така ді­лянка підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду.

Іноземний громадянин або особа без громадянства, до яких переходить право власності на земельну ділянку і які не можуть набути права власності на землю, мають право отримати її в орен-

Зауважимо! Право власності на землю породжує для Вас ряд прав та обов'язків. Розглянемо їх.

Увага!

Ставки земельного податку з одного гектара сільськогоспо­дарських угідь встановлюються у відсотках від їх грошової оцін­ки у таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,1%; для багаторічних насаджень - 0,03%.

Громадяни України мають право засновувати юридичні особи. Тож розглянемо деякі аспекти права власності на землю юридичних осіб (заснованих громадянами України або юри­дичними особами України), які можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності.

Юридичні особи набувають право власності на землю для здійснення підприємницької діяльності у разі:

а) придбання землі за договором купівлі-продажу, дару­вання, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного фонду;

в) прийняття спадщини;

г) виникнення інших підстав, передбачених законом.

Іноземні юридичні особи можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення:

а) у межах населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна та для спорудження об'єктів, пов'я­заних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні;

б) за межами населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна.

Нагадуємо! Землі сільськогосподарського призначення, отримані в спадщину іноземними юридичними особами, підля­гають відчуженню протягом одного року.

Особливістю набуття землі у власність юридичними особа­ми є те, що земельні ділянки у власність їм надаються тільки для підприємницької діяльності, тобто для здійснення безпо­середньої самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності по виробництву продукції, ви­конанню робіт, наданню послуг з метою досягнення економіч­них і соціальних результатів та одержання прибутку.

Зауважимо! Землі сільськогосподарського призначен­ня мають право придбати у власність тільки юридичні особи України, установчими документами яких передбачено ведення сільськогосподарського виробництва. Приватними несільсько-господарськими підприємствами, установами та організаціями, релігійними організаціями і об'єднаннями громадян землі сіль­ськогосподарського призначення можуть бути придбані у влас­ність тільки з метою ведення підсобного господарства.

Договір відчуження земельної ділянки підлягає нотаріальному посвідченню!

У випадку, якщо продавцем виступають державні або кому­нальні органи, вартість земельної ділянки визначається на під­ставі її грошової та експертної оцінки, яка проводиться за відпо­відною методикою.

Якщо продавцем земельної ділянки виступає юридична або фізична особа, вартість земельної ділянки визначається за зго­дою сторін, але не може бути меншою, ніж її грошова експертна оцінка.

Обов'язковою умовою для набуття іноземною юридичною особою права власності на земельну ділянку є реєстрація по­стійного представництва з правом ведення господарської діяль­ності на території України. Для здійснення угод на придбання у власність земельних ділянок, які перебувають у державній власності, іноземними юридичними особами потребується по­годження Верховної Ради України. Для придбання земельних ділянок, які є у комунальній власності, потребується погоджен­ня Кабінету Міністрів України.

Розглянемо правовий статус земель, які знаходяться у власності територіальних громад.

Землі, які належать на праві власності територіальним гро­мадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах на­селених пунктів, крім земель приватної та державної власнос­ті, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Увага! Не всі землі комунальної власності можуть передава­тися у приватну власність.

Не можуть передаватись у приватну власність наступні землі комунальної власності:

а) землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо);

б) землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єкта­ми повітряного і трубопровідного транспорту;

в) землі під об'єктами природно-заповідного фонду, істори-ко-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом;

г) землі лісового фонду, крім визначених випадків;

д) землі водного фонду, крім визначених випадків;

е) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування.

Територіальні громади набувають землю у комунальну влас­ність у разі:

а) передачі їм земель державної власності;

б) примусового відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

в) прийняття спадщини;

г) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

д) виникнення інших підстав, передбачених законом.

Особливим способом набуття права комунальної власності є примусове відчуження земельних ділянок у приватних власників у разі виникнення суспільних потреб або суспільної необхідності.

Це два різних поняття і дві підстави набуття права комуналь­ної власності. До суспільних потреб відносяться примусовий ви­куп земельних ділянок під будівлі і споруди органів державної влади та органів місцевого самоврядування; під будівлі, споруди та інші виробничі об'єкти державної та комунальної власності; під об'єкти природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; оборони та національної безпеки; під будівництво та обслуговування лінійних об'єктів та об'єктів транспортної і енер­гетичної інфраструктури (доріг, газопроводів, водопроводів, ліній електропередачі, аеропортів, нафто- та газових терміналів, елек­тростанцій тощо); під розміщення дипломатичних та прирівняних до них представництв іноземних держав та міжнародних організа­цій; під міські парки, майданчики відпочинку та інші об'єкти за­гального користування, необхідні для обслуговування населення.

Суспільна необхідність виникає тільки у разі введення військо­вого або надзвичайного стану і є за своєю суттю форс-мажорними обставинами припинення права приватної власності на землю.

Дуже важливими і значимими в земельному законодавстві є суспільні відносини між державою та громадянином.

Розглянемо питання права власності держави на землю в Україні.

У державній власності перебувають усі землі України, крім зе­мель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізуєть­ся державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севасто­польської міських, районних державних адміністрацій відповідно до закону.

Право державної власності являє собою сукупність право­вих норм, що закріплюють і охороняють належність землі народу України в особі органів державної влади, а також встановлюють порядок та умови придбання державної власності і визначають ви­черпний перелік земель, які не можуть надаватись у приватну або комунальну власність.

Особливістю державної власності на землю є те, що в цьому випадку вона виступає у вигляді виняткової власності народу України (ст.ст. 9,10 Закону України «Про власність»). Це означає, що на землю, яка проголошена винятковою власністю народу, дер­жава має лише компетенцію по управлінню у загальнонародних інтересах. Таким чином, право державної власності характеризує належність землі народу України в цілому.

Увага! Земельним законодавством передбачено землі держав­ної форми власності, що не підлягають передачі у комунальну влас­ність.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать:

а) землі атомної енергетики та космічної системи;

б) землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соці­ально-культурного, виробничого та житлового призначення;

в) землі під об'єктами природно-заповідного фонду та істори-ко-культурними об'єктами, що мають національне та загальнодер­жавне значення;

г) землі під водними об'єктами загальнодержавного значен­ня;

д) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;

е) земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'яз­кового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення вна­слідок Чорнобильської катастрофи.

Увага! Земельним законодавством передбачено землі державної форми власності, що не підлягають передачі у приватну власність.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать:

а) землі атомної енергетики та космічної системи;

б) землі під державними залізницями, об'єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту;

в) землі оборони;

г) землі під об'єктами природно-заповідного фонду, істори-ко-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом;

д) землі лісового фонду, крім деяких випадків;

е) землі водного фонду, крім деяких випадків;

є) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;

ж) земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'яз­кового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення вна­слідок Чорнобильської катастрофи.

Як і громадяни України, юридичні особи, територіальні гро­мади, так і держава набуває права власності на землю за певних обставин. А саме у разі:

а) відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

б) придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

в) прийняття спадщини;

г) передачі у власність держави земельних ділянок комуналь­ної власності територіальними громадами;

д) конфіскації земельної ділянки.

Не можна обійти увагою питання права власності на землю іноземних держав.

Іноземні держави можуть набувати у власність земельні ді­лянки для розміщення будівель і споруд дипломатичних пред­ставництв та інших, прирівняних до них, організацій відповідно до міжнародних договорів.

Продаж земельних ділянок, що перебувають у власності держа­ви, іноземним державам та іноземним юридичним особам здій­снюється Кабінетом Міністрів України за погодженням з Верхо­вною Радою України. Продаж земельних ділянок, що перебувають у власності територіальних громад, іноземним державам та іно­земним юридичним особам здійснюється відповідними Радами за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Вище перераховано підстави набуття права власності на землю. Тепер більш детально переглянемо кожну підставу на­буття права власності на землю.

Нагадуємо! Громадяни та юридичні особи набувають право власності земельними ділянками із земель державної або кому­нальної власності за рішенням органів виконавчої влади або орга­нів місцевого самоврядування.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які приймають рішення про надання земельних ділянок у власність

Якщо Ви хочете отримати у власність земельну ділянку Вам потрібно:

1. Звернутися із заявою та додати відповідні документи. Заява підлягає розгляду уповноваженим органом, за результатами яко­го приймається відповідне рішення (у разі необхідності надається дозвіл на підготовку проекту відведення земельної ділянки).

2. Розробити проект відводу земельної ділянки на місцевості, погодити з рядом органів, подати на розгляд та затвердження упо­вноваженого органу.

3. Перенести проект відведення на місцевість шляхом встанов­лення меж земельної ділянки.

4. Одержати документ, який посвідчує право власності на зем­лю.

5. Здійснити державну реєстрацію земельної ділянки.

Більш детально розглянемо набуття права власності шляхом безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Громадяни, зацікавлені у приватизації земельних ділянок, що знаходяться у їх користуванні, подають про це заяву у письмовій формі до відповідної державної адміністрації або ради за місцез­находженням земельної ділянки. У межах нижче зазначених норм приватизація зазначених земельних ділянок здійснюється без­оплатно, а частина земельної ділянки, що перевищує встановлені норми може надаватися у приватну власність за плату.

Уповноважені органи приймають рішення щодо приватизації земельної ділянки у місячний строк. Вони приймаються на під­ставі відповідних технічних матеріалів та документів, що підтвер­джують розмір земельної ділянки, які додаються до заяви. Такими технічними матеріалами можуть бути схеми розташування земель­ної ділянки, план-проект розміщення будівлі, а до документів слід віднести державний акт на право постійного землекористування, відомості про реєстрацію договору тимчасового або орендного землекористування тощо.

Якщо рішення уповноваженого органу є позитивним, тобто надано згоду на передачу земельної ділянки у власність, надаєть­ся дозвіл на розроблення проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовлен­ням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцен­зії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Крім того, замовник документації із землеустрою визначає за погодженням із розробником документації з землеу­строю вартість робіт, термін їх виконання і порядок їх оплати.

У разі невиконання або неналежного виконання умов догово­ру при здійсненні землеустрою, розробники документації несуть відповідальність, передбачену договором і законом.

Крім того, зазначаємо, що вартість робіт із землеустрою визна­чається згідно з кошторисом на виконання робіт, який складається на підставі Розмірів оплати земельно-кадастрових робіт та послуг.

Увага!

Розмір вартості робіт із землеустрою щодо виготовлення документа, який посвідчує право власності на земельну ділянку, при передачі безоплатно земельних ділянок у власність грома­дянам України відповідно не може перевищувати дев'яти нео­податковуваних мінімумів доходів громадян.

Розмір вартості робіт із землеустрою щодо виготовлення документа, який посвідчує право власності на земельну ділянку, при виділенні в натурі (на місцевості) земельної ділянки влас­нику земельної частки (паю) не може перевищувати п'яти нео­податковуваних мінімумів доходів громадян.

Розроблений проект відведення земельної ділянки погоджу­ється громадянином із рядом органів, серед яких органи управ­ління земельними ресурсами, природоохоронні і санітарно-епі­деміологічні органи, органи архітектури і охорони культурної спадщини, а також інші органи в залежності від цільового призна­чення земельної ділянки і надається на розгляд відповідної місце­вої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Відповідне рішення про передачу земельної ділянки у влас­ність приймається уповноваженим органом у місячний термін з моменту отримання погодженого проекту.

Зауважимо! Заповнення державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земель­ною ділянкою покладається на Центр державного земельного ка­дастру при Держкомземі України, регіональні, районні та міські центри державного земельного кадастру.

Державний акт на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою складається у двох примірниках, підписується органом, який прийняв рішення про передачу земельної ділянки у власність, та відповідним дер­жавним органом земельних ресурсів.

У разі відчуження земельних ділянок із земель приватної власності державний акт на право власності на земельну ділянку підписує відповідний державний орган земельних ресурсів на під­ставі копії відповідного договору, вірність якої засвідчена нотаріу­сом.

Державні акти на право власності на земельну ділянку вида­ються структурними підрозділами Центру державного земельного кадастру при Держкомземі України.

Державна реєстрація державних актів на право власності на земельну ділянку здійснюється структурними підрозділами Цен­тру державного земельного кадастру при Держкомземі України.

Увага! Право власності на земельну ділянку виникає з мо­менту отримання державного акту та його державної реєстрації в структурному підрозділі Центру державного земельного када­стру при Державному комітеті України по земельних ресурсах.

Громадяни можуть набути право власності на земельну ді­лянку за давністю користування. Що це означає і які умови на­буття права власності у такому випадку?

Громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно корис­туються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають до­кументів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у влас­ність.

Добросовісне користування ділянкою означає своєчасну опла­ту земельного податку, подання заяви на адресу уповноваженого органу про закріплення за громадянином цієї земельної ділянки.

Відкрите користування земельною ділянкою передбачає, що інформація про таке користування була відома уповноваженому органу, але вони не порушували питання про самовільне викорис­тання цієї ділянки.

Безперервне користування на протязі 15 років означає, що за цей час громадянин не залишав земельну ділянку без використан­ня.

У громадянина виникає право на звернення до уповноваже­ного органу з клопотанням про передачу відповідної земельної ді­лянки у власність з моменту закінчення 15-річного строку добро­совісного, відкритого і безперервного користування земельною ділянкою.

Коли починає спливати 15-річний строк користування зе­мельною діяльною?

Початок усього строку має бути пов'язаний з моментом, коли громадянин приступив до використання земельної ділянки.

Слід відмітити, що набуття права власності таким способом здійснюється за визначеною процедурою, яку ми вище розкрива­ли.

Увага! Розмір земельної ділянки, яку Ви бажаєте придбати у власність встановлюється у межах визначених законодавством норм.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної влас­ності у межах визначених норм.

ІІІ. ПРИПИНЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ

Законодавством передбачено перелік підстав, при наявно­сті яких право власності припиняється.

До таких підстав відносяться:

А) добровільне припинення права власності:

1. добровільна відмова власника від прав на земельну ді­лянку;

2. смерть власника земельної ділянки за відсутністю спадкоємця;

3. відчуження земельної ділянки за рішенням власника; Б) вилучення земель без згоди власника за наявності його вини:

4. звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора;

5. конфіскація за рішенням суду;

В) вилучення земель без згоди власника за відсутності його вини:

6. відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної не­обхідності та для суспільних потреб;

7. невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства протягом року при спадкуванні земель сільськогосподарського призначення.

Розглянемо більш детально зазначені випадки припинення права власності.

Добровільна відмова - це самостійне волевиявлення влас­ника земельної ділянки, яке пов'язане із небажанням подальшої експлуатації належної йому на праві власності ділянки.

Для цього громадянин повинен подати заяву про добровіль­ну відмову від права власності на землю на користь держави або територіальної громади.

Добровільна відмова від права власності на земельну ді­лянку полягає у здійсненні відповідної процедури, а саме:

❖отримання згоди представників держави або територіаль­ної громади на отримання права власності на земельну ді­лянку;

❖підготовка та укладення угоди про передачу права влас­ності на земельну ділянку відповідно державі або терито­ріальній громаді;

❖нотаріальне посвідчення укладеної угоди;

❖державна реєстрація укладеної угоди.

Органами державної реєстрації, які фіксують укладені уго­ди про передачу права власності на земельну ділянку на підста­ві добровільної відмови є органи місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки. Зазначений орган пе­ревіряє подані документи і приймає відповідне рішення.

У разі прийняття позитивного рішення на обох примірни­ках угоди ставиться штамп із зазначенням дати реєстрації та номеру запису, а також підпис особи, яка зареєструвала договір. Один примірник угоди повертається власнику земельної ділян­ки, інший залишається у виконавчому комітеті органу місцево­го самоврядування.

Примусове припинення    прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі:

❖використання земельної ділянки не за цільовим призна­ченням;

❖неусунення допущених порушень законодавства (забруд­нення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бакте­ріально-паразитичними карантинно-шкідливими орга­нізмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративної системи, по­рушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоду здоров'ю населення) в тер­міни, встановлені вказівками спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів;

❖конфіскації земельної ділянки;

❖викупу (вилучення) земельної ділянки з мотивів суспіль­ної необхідності та суспільних потреб;

❖примусового звернення стягнень на земельну діяльну по зобов'язаннях власника цієї земельної ділянки;

❖невідчуження земельної ділянки іноземними особами без громадянства протягом року при спадкуванні земель сільськогосподарського призначення.

Іноземні особи та особи без громадянства можуть набува­ти права власності лише на земельні ділянки несільськогоспо-дарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за ме­жами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухо­мого майна, що належать їм на праві приватної власності.

Це свідчить про те, що іноземні громадяни та особи без гро­мадянства не можуть володіти на праві приватної власності:

- земельними ділянками сільськогосподарського призна­чення;

- земельними ділянками несільськогосподарського при­значення за межами населених пунктів, на яких відсутні об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

У разі прийняття іноземцями та особами без громадянства у спадщину земельної ділянки зазначеної категорії, вони повин­ні добровільно відчужуватися у власність держави або терито­ріальної громади протягом року.

Якщо земельна ділянка цією особою не відчужена, вона під­лягає примусовому відчуженню за рішенням суду.

Органи державної влади та органи місцевого самовряду­вання відповідно до своїх повноважень мають право викупу земельних ділянок, які перебувають у власності громадян для суспільних потреб.

Земельні ділянки підлягають викупу для таких суспільних потреб:

а) під будівлі і споруди органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

б) під будівлі, споруди та інші виробничі об'єкти державної та комунальної власності;

в) під об'єкти природно-заповідного та іншого природоохо­ронного призначення;

г) оборони та національної безпеки;

д) під будівництво та обслуговування лінійних об'єктів та об'єктів транспортної і енергетичної інфраструктури (доріг, га­зопроводів, водопроводів, ліній електропередачі, аеропортів, на­фто- та газових терміналів, електростанцій тощо);

е) під розміщення дипломатичних та прирівняних до них представництв іноземних держав та міжнародних організацій;

є) під міські парки, майданчики відпочинку та інші об'єкти загального користування, необхідні для обслуговування насе­лення.

Увага! Власник земельної ділянки не пізніше, ніж за один рік до майбутнього викупу має бути письмово попереджений органом, який приймає рішення про її викуп.

Процедура викупу земельних ділянок складається з трьох стадій:

I стадія.

Орган, який приймає рішення про її викуп, письмово по­переджає власника земельної ділянки про майбутній викуп. Письмове попередження повинно бути зроблене за один рік до викупу; зазначений термін не може бути зменшеним.

II стадія.

Отримання згоди власника земельної ділянки на її викуп. У разі незгоди власника земельної ділянки на її викуп, це питання вирішується у судовому порядку.

На цій же стадії встановлюється вартість земельної ділянки, яка підлягає викупу відповідно до грошової і експертної оцінки земель. Якщо власник земельної ділянки не згоден з викупною вартістю, питання вирішується в судовому порядку.

Експертна грошова оцінка передбачає визначення ринко­вої (імовірної ціни продажу на ринку) або іншого виду вартості об'єкта оцінки (заставна, страхова, для бухгалтерського обліку тощо), за яку він може бути проданий (придбаний) або іншим чином відчужений на дату оцінки відповідно до умов угоди.

Проведення експертної грошової оцінки складається з ряду етапів, серед яких: обстеження земельної ділянки та вивчення ситуації на ринку землі; визначення виду вартості земельної ділянки відповідно до умов угоди; складання завдання на оцін­ку та укладання договору про оцінку; збирання, оброблення та аналіз вихідних даних, необхідних для проведення оцінки; виз­начення найбільш ефективного використання земельної ділян­ки; вибір та обґрунтування методичних підходів; визначення вартості земельної ділянки за обраними методичними підхо­дами та формулювання остаточного висновку; складання звіту про оцінку. ІІІ стадія.

Якщо власник земельної ділянки згоден з викупною варті­стю, процедура викупу земельної ділянки завершується укла­данням угоди між власником земельної ділянки і органом дер­жавної влади чи місцевого самоврядування. У випадках, коли власник земельної ділянки не згоден з викупною вартістю, пи­тання вирішується в судовому порядку. Рішення суду є остаточ­ним.

У разі введення воєнного або надзвичайного стану земель­ні ділянки, які перебувають у власності громадян або юридич­них осіб, можуть бути відчужені (вилучені) з мотивів суспіль­ної необхідності у встановленому порядку.

Суспільною необхідністю є введення на території країни або її окремих регіонах воєнного або надзвичайного стану.

Воєнний стан - це особливий стан, порядок управління, що запроваджується у разі оголошення війни, збройної агресії або загрози воєнного нападу.

Надзвичайний стан - це особливий режим діяльності орга­нів державної влади та органів місцевого самоврядування, під­приємств, установ та організацій, який встановлює обмеження прав і свобод людини і громадянина, а також юридичних осіб та покладає на них додаткові обов'язки. Надзвичайний стан вво­диться при наявності значних громадських заворушень, вну­трішніх військових конфліктів, стихійних лих, екологічних та техногенних катастроф.

У разі припинення права власності на земельну ділянку у зазначених випадках власникам земельних ділянок повністю відшкодовується вартість ділянки, що вилучається.

Збитки відшкодовуються власникам земельних ділянок при їх вилученні (викупі) після прийняття відповідною радою рішення про вилучення (викуп) земельних ділянок у період до видачі документа, що посвідчує право на земельну ділянку під­приємства, установи, організації або громадянина.

Увага!

Особа, у якої була примусово відчужена земельна ділянка, після припинення дії обставин, у зв'язку з якими було проведено примусове відчуження, має право вимагати повер­нення цієї земельної ділянки.

У разі неможливості повернення примусово відчуженої зе­мельної ділянки (наприклад, земельна ділянка внаслідок зем­летрусу, зсувів, повеней стала деградованою або забрудненою радіаційно небезпечними та радіоактивними елементами, важ­кими металами, іншими хімічними елементами тощо) власнику за його бажанням надається інша земельна ділянка.

Земельна ділянка може бути конфіскована виключно за рі­шенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених за­коном.

Конфіскацію слід розглядами як примусове безоплатне ви­лучення земельної ділянки у власність держави за злочин або цивільне чи адміністративне правопорушення.

В цивільному законодавстві конфіскація земельної ділян­ки може бути застосована судом при визнанні недійсними угод щодо земельних ділянок, укладених із порушенням встановле­ного порядку.

У кримінальному праві конфіскація майна розглядаєть­ся як один із видів покарань, що віднесений до додаткових. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини.

В адміністративному законодавстві конфіскація розгляда­ється як один із видів адміністративного стягнення, а саме кон­фіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосе­реднім об'єктом адміністративного правопорушення.

IV. ЗАХИСТ ПРАВ НА ЗЕМЛЮ

Відповідно до ст. 13 Конституції України держава забезпе­чує захист прав усіх громадян та юридичних осіб. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом і, відповідно, громадянам та юридичним особам забезпечено рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може ви­магати усунення будь-яких порушень його прав на землю, на­віть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права воло­діння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Якщо Ваші права порушено, захистіть себе!

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ді­лянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

д) відшкодування заподіяних збитків;

е) застосування інших, передбачених законом, способів.

До кого можна звернутися за захистом своїх порушених прав?

Захист прав на землю здійснюється місцевими, господарсь­кими або третейськими судами, а також органами місцевого самоврядування та виконавчої влади з питань земельних ре­сурсів.

Зауважуємо! Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користу­вання і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами до­даткові обов'язки чи обмеження; вони несуть відповідальність за шкоду, заподіяну неправомірним втручанням у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпо­рядження земельною ділянкою.

Запам'ятайте! У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійс­ним. Збитки, завдані власникам земельних ділянок внаслідок видання зазначених актів, підлягають відшкодуванню в повно­му обсязі органом, який видав акт.

Власникам землі гарантується відшкодування завданих збитків, передбачених законодавством!

Власникам землі та землекористувачам відшкодовують­ся збитки, заподіяні внаслідок:

а) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісо­вих земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільсько­господарським і лісогосподарським виробництвом;

б) тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лі­сових земель та чагарників для інших видів використання;

в) встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок;

г) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корис­них властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників;

д) приведення сільськогосподарських угідь, лісових зе­мель та чагарників у непридатний для використання стан;

е) неодержання доходів за час тимчасового невикористан­ня земельної ділянки.

В якому порядку відшкодовуються збитки власникам землі?

Відшкодування збитків власникам землі здійснюють орга­ни виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, грома­дяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самовря­дування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обме­жує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними во­дами.

Розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними держав­ними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад.

До складу комісій включаються представники Київської, Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських (міст обласного значення) рад (голови комісій), власники землі або землекористувачі (оренда­рі), яким заподіяні збитки, представники підприємств, установ, організацій та громадяни, які будуть їх відшкодовувати, пред­ставники державних органів земельних ресурсів і фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури та ви­конавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст район­ного значення) рад, на території яких знаходяться земельні ді­лянки.

У разі, коли збитки заподіяні погіршенням якості земель або приведенням їх у непридатність для використання за цільо­вим призначенням, до складу комісій включаються також пред­ставники санітарно-епідеміологічних і природоохоронних орга­нів.

Розміри збитків визначаються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент заподіяння збитків, про­ведених витрат на поліпшення якості земель (з урахуванням ринкової або відновної вартості).

Збитки відшкодовуються власникам землі підприємствами, установами, організаціями та громадянами, що їх заподіяли, за рахунок власних коштів не пізніше одного місяця після затвер­дження актів комісій, а при вилученні (викупі) земельних діля­нок - після прийняття відповідною радою рішення про вилучен­ня (викуп) земельних ділянок у період до видачі документа, що посвідчує право на земельну ділянку підприємства, установи, організації або громадянина.

Результати роботи комісій оформляються відповідними ак­тами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.

Земельні спори - це різновид конфлікту, що виникає у зв'яз­ку з порушенням прав та законних інтересів власників землі.

Як нами вже було відмічено земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами ви­конавчої влади з питань земельних ресурсів. Тепер більш де­тально розглянемо компетенцію кожного з визначених органів.

Судові органи

Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділян­ками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Органи місцевого самоврядування

Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спо­ри у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержан­ня громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Органи виконавчої влади

Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирі­шують земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні зе­мель та земельних сервітутів.

Увага! У разі незгоди власників землі з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.

Який порядок звернення до суду?

Як вже було зазначено, при порушенні Ваших прав можливе звернення до суду. Але цьому передує ряд умов, серед яких:

1. Не сплив строк позовної давності. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з ви­могою про захист свого порушеного права. Строк позовної дав­ності для звернення до суду за захистом порушеного земельного права становить три роки.

2. Пред'явлення позову. Позов пред'являється шляхом по­дання позовної заяви до суду першої інстанції (районних, рай­онних у містах, міських та міськрайонних судів за місцем про­живання фізичної особи або за місцезнаходженням юридичної особи) в письмовій формі.

3. Пред'явлення позову за встановленою законом фор­мою. Позовна заява повинна містити:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я представника позивача, якщо позовна заява подається пред­ставником, їх місце проживання або місцезнаходження, пошто­вий індекс, номер засобів зв'язку, якщо такий відомий;

3) зміст позовних вимог;

4) ціну позову щодо вимог майнового характеру;

5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимо­ги;

6) зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування;

7) перелік документів, що додаються до заяви.

Позовна заява підписується позивачем або його представ­ником із зазначенням дати її подання. Якщо позовна заява по­дається представником позивача, до позовної заяви додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повнова­ження.

4. Сплата державного мита. До позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору та оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду спра­ви.

5. Подання копії позовної заяви та доданих до неї доку­ментів. Позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кіль­кості відповідачів.

Увага!

Ставки державного мита із позовних заяв та скарг, що по­даються до суду, складають 1 відсоток ціни позову, але не мен­ше 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (51грн.) і не більше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян (1700 грн.); із скарг за неправомірні дії органів державного управління і службових осіб, що ущемляють права громадян -0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (8,5 грн.).

Які Ви маєте права, як сторона по справі?

Особи, які беруть участь у справі, мають право знайоми­тися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, бра­ти участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим осо­бам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спе­ціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та пись­мові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, знайомитися з журналом судового засі­дання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати за­пис фіксування судового засідання технічними засобами, роби­ти з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, вста­новленими законом.

Позивач має право протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково, пред'явити зустріч­ний позов. Сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу.

Який порядок розгляду земельних спорів органами місце­вого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів?

Земельні спори розглядаються органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органами місцевого самовряду­вання на підставі заяви однієї із сторін у місячний термін з дня подання заяви. В заяві зазначаються підстави виникнення спо­ру, які необхідно розглянути. До заяви можуть бути додані не­обхідні для розгляду спору документи і матеріали: документи на право власності на земельні ресурси, акти, протоколи, розпо­рядження контролюючих органів тощо.

Земельні спори розглядаються за участю зацікавлених сто­рін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце роз­гляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першому ви­рішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питан­ня розгляд спору переноситься. Повторне відкладання розгляду спору може мати місце лише з поважних причин.

Відсутність однієї із сторін без поважних причин при по­вторному розгляді земельного спору не зупиняє його розгляд і прийняття рішення.

У рішенні органу місцевого самоврядування або органу ви­конавчої влади з питань земельних ресурсів визначається поря­док його виконання.

Рішення передається сторонам у 5-денний термін з часу його прийняття.

Які права і обов'язки у сторін при розгляді земельних спорів?

Сторони, які беруть участь у земельному спорі, мають право знайомитися з матеріалами щодо цього спору, робити з них ви­писки, брати участь у розгляді земельного спору, подавати до­кументи та інші докази, порушувати клопотання, давати усні і письмові пояснення, заперечувати проти клопотань та доказів іншої сторони, одержувати копію рішення щодо земельного спо­ру, і, у разі незгоди з цим рішенням, оскаржувати його.

Виконання рішення органів виконавчої влади з питань зе­мельних ресурсів та органів місцевого самоврядування щодо земельних спорів.

Рішення відповідних органів виконавчої влади з питань зе­мельних ресурсів, органів місцевого самоврядування вступає в силу з моменту його прийняття. Оскарження зазначених рішень у суді призупиняє їх виконання.

Виконання рішення щодо земельних спорів здійснюється органом, який прийняв це рішення.

Виконання рішення не звільняє порушника від відшкоду­вання збитків або втрат сільськогосподарського та лісогоспо­дарського виробництва внаслідок порушення земельного зако­нодавства.

Виконання рішення щодо земельних спорів може бути при­зупинено або його термін може бути продовжений вищестоя­щим органом або судом.

Зразки документів

ЗАТВЕРДЖЕНО постановою Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2002 р. N 449

Зразок

Державний Герб України

ДЕРЖАВНИЙ АКТ на право власності на земельну ділянку Серія______№______

Державний акт на право власності на земельну ділянку видано (прізвище, ім'я, по батькові громадянина України, іноземного громадянина, особи без громадянства, уповноваженої особи від

співвласників земельної ділянки або назва юридичної особи) який (яка) проживає (знаходиться)_(адреса - місце проживання, місцезнаходження)

і на підставі рішення органу державної влади або органу місцево­го самоврядування, договору купівлі-продажу_(назва органу, дата і номер рішення)

є власником земельної ділянки площею_умежах згідно з планом (гектарів або кв. метрів)

(у разі виникнення права спільної власності на земельну ділян­ку до акта додається список її співвласників).

Земельна ділянка розташована_(адреса - вулиця, населений пункт, район, область)

Цільове призначення (використання) земельної ділянки

Державний акт складено у двох примірниках, перший з яких пе­редано власнику земельної ділянки, другий зберігається в_(назва державного органу земельних ресурсів)

Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користуван­ня землею, договорів оренди землі за №_

Голова_(назва місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування)

М. П. _  _

(підпис) (прізвище)

Начальник _(назва державного органу земельних ресурсів)

(підпис) (прізвище) ___р.

ЗАТВЕРДЖЕНО постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2004 р. N 266

ТИПОВИЙ ДОГОВІР

про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки

№____200_ р.

(місце укладення)

Замовник (уповноважена ним особа)_(прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи,

_____________________________________ , з одного боку, та найменування юридичної особи) виконавець __________________________________________

(прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, найменування юридичної особи)

__________________________________________ ,   з другого, уклали цей договір про нижченаведене:

1. Предмет договору

1.1. Виконавець зобов'язується виконати з дотриманням вимог за­конодавства проектно-вишукувальні роботи (далі - роботи) з роз­роблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділян­ки (далі - проект), а замовник - прийняти та оплатити виконані роботи.

1.2. Технічні, економічні та інші вимоги до проекту викладені у за­вданні на виконання робіт, що є невід'ємною частиною договору (додаток 1).

1.3. Етапи та строки виконання робіт визначаються погодженим сторонами календарним планом виконання робіт (додаток 2).

1.4. Отриманий внаслідок виконання цього договору проект є власністю замовника.

2. Вартість робіт і порядок її обчислення

2.1. Загальна вартість робіт за цим договором становить_

(сума цифрами і словами)

гривень, у тому числі ПДВ_гривень.

(сума цифрами і словами)

Загальна вартість робіт визначається згідно з протоколом погод­ження договірної ціни на виконання робіт (додаток 3), що склада­ється на підставі погодженого сторонами кошторису на виконання робіт (додаток 4).

2.2. Замовник у_денний строк починаючи з дня підписання

договору зобов'язується здійснити авансовий платіж виконавцю у розмірі_гривень.

(сума цифрами і словами)

2.3. Замовник протягом_банківських днів з дня отримання ним проекту та підписання акта приймання-передачі робіт зобов'язу­ється здійснити повну оплату виконавцю робіт згідно з пунктом 2.1 договору.

3. Порядок приймання і передачі робіт

3.1. Приймання виконаних робіт за цим договором оформляється актом приймання-передачі робіт (далі - акт).

3.2. Замовник зобов'язаний підписати акт протягом _ бан­ківських днів з дня одержання проекту.

3.3. У разі відмови від підписання акта замовник складає протягом _____ днів з моменту отримання акта і проекту мотивований про­токол розбіжностей.

4. Строк виконання робіт

4.1. Початок робіт -__ 200_ року, їх закінчення -__200_ року.

4.2. Виконавець має право виконати роботи достроково. Оплата у цьому разі проводиться у погоджений сторонами строк.

5. Відповідальність сторін

5.1. За невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за дого­вором сторони несуть відповідальність згідно із законодавством та цим договором.

5.2. За порушення строків, визначених календарним планом вико­нання робіт, або за несвоєчасну оплату виконаних робіт викона­вець/замовник сплачує

5.3. Сторона, яка порушила зобов'язання, звільняється від відпо­відальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося не з її вини.

6. Припинення дії договору

6.1. Умовами припинення (розірвання) договору є:_

7. Порядок вирішення спорів

7.1. Усі спори, пов'язані з виконанням цього договору, вирішують­ся шляхом переговорів між представниками сторін.

У разі недосягнення згоди спір вирішується в судовому порядку відповідно до законодавства.

8. Конфіденційність договору

8.1. Замовник, отримавши від виконавця у процесі виконання ро­біт відомості, документи, креслення, начерки, ескізи та інші мате­ріали у будь-якій формі, що розкривають суть економічної, соці­альної, комерційної, дизайнерської, наукової чи технічної ідеї або розробки, не має права передавати їх або розголошувати без згоди виконавця третім особам.

9. Строк дії договору та інші умови

9.1. Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами передбачених ним зобов'язань.

9.2. Зміни у договір можуть бути внесені за взаємною згодою сто­рін, що оформляється додатковою угодою до цього договору.

9.3. Зміни і доповнення, додаткові угоди до цього договору укла­даються у письмовій формі та підписуються сторонами або упо­вноваженими на те їх представниками і є його невід'ємними ча­стинами.

9.4. Усі правовідносини, що виникають у зв'язку з виконанням умов договору і не врегульовані ним, регламентуються згідно із законодавством.

9.5. Договір складено у_примірниках, кожен з яких має однакову юридичну силу.

10. Додаткові умови (заповнюється у разі необхідності) Реквізити сторін

Замовник

(прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, паспортні дані (серія, номер, ким і коли виданий), найменування юридичної особи, що діє на підставі установчого документа (назва, ким і коли затверджений), відомості про державну реєстрацію та банківські реквізити)

Місце проживання фізичної особи, місцезнаходження юридичної особи (індекс, область, район, місто, село, вулиця, номер будинку та квартири)

Ідентифікаційний номер_(фізичної особи)

Ідентифікаційний код_(юридичної особи)

Виконавець

(прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, паспортні дані (серія, номер, ким і коли виданий), найменування юридичної особи, що діє на підставі установчого документа (назва, ким і коли затверджений), відомості про державну реєстрацію та банківські реквізити)

Місце проживання фізичної особи, місцезнаходження юридичної особи

(індекс, область, район, місто, село, вулиця, номер будинку та квартири)

Ідентифікаційний номер_(фізичної особи) Ідентифікаційний код ____________________________(юридичної особи)

Підписи сторін

Замовник                           Виконавець

     М. П.                                       М. П.

Додаток 1 до Типового договору

Зразок

ЗАТВЕРДЖЕНО

(прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, найменування юридичної особи)

(посада)

(підпис) (ініціали та прізвище)

М. П.

__200_ р.

ЗАВДАННЯ на виконання робіт

Виконувана робота ____________________________________

Підставою для виконання роботи є ________________________

(рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування) від__200_ р. №_.

Характеристика об'єкта:

1) місце розташування_

2) форма власності_(державна, комунальна, приватна)

3) цільове призначення_

Вихідні дані:

1) матеріали вибору місця розташування об'єкта;

2) розмір земельної ділянки_гектарів (кв. метрів);

3) викопіювання (фрагмент) з планово-картографічних матеріалів (генеральний план будівництва об'єкта, затверджена містобудівна документація, проект землеустрою тощо), державні будівельні норми, що обґрунтовують розмір земельної ділянки;

4) наявні обмеження;

5) земельні сервітути;

6) умови надання земельної ділянки_

(власність, постійне користування,

оренда із зазначенням строку)

7) інші матеріали (за наявності).

Документи і матеріали, що повинні бути представлені за результа­тами виконаних робіт_

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки _ (назва об'єкта) виготовляється у трьох примірниках (один - замовнику, другий -органу по земельних ресурсах, третій - Державному фонду доку­ментації із землеустрою).

Виконавець __________________________________________

(прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, найменування юридичної особи)

(посада) (підпис) (ініціали та прізвище)

М. П.

__200_ р.

51

Додаток 2 до Типового договору

Зразок

КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН виконання робіт

Виконавець Замовник

(прізвище, ім'я та по батькові (прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи фізичної особи (найменування юридичної особи) (найменування юридичної особи)

(посада) (посада)

(підпис)    (ініціали та прізвище) (підпис)       (ініціали та прізвище)

М. П. М. П.

__200_ р.__200_ р.

52

Додаток 3 до Типового договору

Зразок

ПРОТОКОЛ погодження договірної ціни на виконання робіт

Виконавець_(прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи,

Замовник_(прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, засвідчують, що сторонами досягнуто згоди про розмір договірної ціни в сумі_(цифрами і словами) гривень, у тому числі ПДВ_гривень.

(цифрами і словами)

Цей Протокол є підставою для взаємних розрахунків між вико­навцем та замовником.

найменування юридичної особи)

найменування юридичної особи)

Виконавець

Замовник

(прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи,

(прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи,

найменування юридичної особи)

найменування юридичної особи)

(посада)

(посада)

(підпис)

(ініціали та прізвище)

(підпис)

(ініціали та прізвище)

М. П.

М. П.

200_ р.

200_ р.

53

Додаток 4 до Типового договору

Зразок

КОШТОРИС №_

на виконання робіт

Найменування робіт _

Виконавець __________________________________________

(прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи,

найменування юридичної особи)

Замовник ___________________________________________

(прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи,

найменування юридичної особи)

Усього за кошторисом_гривень

(сума словами)

Виконавець ______ __________       ________________

(посада)              (підпис) (ініціали та прізвище)

Кошторис склав _     _   _

(посада)          (підпис) (ініціали та прізвище)

М. П.

__200_ р.

До .

(найменування суду)

Позивач______,

(П. І. Б.) "

що проживає за адресою:___.

Відповідач_____,

(П. І. Б.)

що проживає за адресою:___.

ПОЗОВНА ЗАЯВА про усунення порушень права власності на землю

"_"_200_ р. мені було видано Державний акт

на право власності на земельну ділянку загальною площею _________________________ га в населеному пункті ______________району_області.

Власником суміжної земельної ділянки є громадянин _______

(П. І. Б.)

Останній допустив наступні дії, які порушують закріплені у Земельному кодексі України правила добросусідства (ст. ст. 103 та 106) та створюють небезпеку порушення мого права власності на

земельну ділянку:_.(докладно зазначити про допущені порушення)

Земельний спір між мною та громадянином ________________розглядався селищною радою, яка прийняла рішен­ня, що природна межа між нашими земельними ділянками зазнала несуттєвих змін і не порушує мої права власника.

З таким рішенням я погодитись не можу, оскільки __________Слід зазначити, що ст. 106 Земельного кодексу України прямо встановлює, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановлен­ню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках,коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 103, 106, п. "б" ч. 3 ст. 152, ст. 158 Земельного кодексу України, ст. ст. 15, 16, 391 Цивільного кодексу України та ст. ст. 24 і 137 Цивільного проце­суального кодексу України,

ПРОШУ:

Усунути порушення мого права власності на земельну ділянку

з боку громадянина __________________ , та зобов'язати його вчинити для цього такі дії:

Додатки:

1) Копія Державного акта на право власності на земельну ділян­ку з ________________________________________________

2) Копія Рішення селищної ради по земельному спору №_від "_"_200_ р.

3) Докази, що підтверджують позовні вимоги.

4) Докази сплати державного мита.

5) Копія позовної заяви.

Дата

Підпис

56

До_суду

(найменування суду)

Скаржник:_(П. І. Б., місце проживання) Суб'єкт оскарження:_(найменування, місцезнаходження)

СКАРГА

НА РІШЕННЯ (РОЗПОРЯДЖЕННЯ) ПРО ВІДМОВУ В ПЕРЕДАЧІ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ У ВЛАСНІСТЬ

"_"__р. в порядку, визначеному ст. 118

Земельного кодексу України, я звернувся(-лася) до ___________(зазначити місцевий орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування)

із заявою про передачу із земель державної (комунальної) влас­ності земельної ділянки у власність в межах норм безоплатної приватизації (розміром ________), розташованої ____________

(вказати місцезнаходження земельної ділянки). Метою використання зазначеної земельної ділянки було визна­чено: _______________________________________________

(ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслу­говування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індиві­дуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів)

Рішенням   (розпорядженням)  ___________________  мені

було надано дозвіл на розробку проекту відведення такої земель­ної ділянки, який було розроблено ________________________

та у встановленому порядку погоджено усіма уповноваженими органами, передбаченими чинним законодавством, та подано на розгляд _____________ для прийняття рішення про передачу зе­мельної ділянки у власність.

Рішенням (розпорядженням)_від "_"__р.

мені було відмовлено в передачі земельної ділянки у власність з причини ____________________________________________

Я не погоджуюся з цим рішенням (розпорядженням), оскільки воно не відповідає чинному в Україні земельному законодавству, порушує моє право на одержання земельних ділянок із земель дер­жавної і комунальної власності в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Так, незаконність і необґрунтова­ність рішення (розпорядження) підтверджуються наступним:____(вказати, в чому саме вбачається порушення законуі які є докази на підтвердження). Виходячи з положень ч. 11 ст. 118 Земельного кодексу України вважаю за необхідне вирішити ситуацію, що склалася, в судовому порядку.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 80, 81, 116, 118, 158 Земельного кодексу України,

ПРОШУ:

1. Визнати рішення (розпорядження) _про

відмову в передачі земельної ділянки у власність неправомірним.

2. Зобов'язати ____________________________________

(найменування суб'єкта оскарження)

здійснити в межах покладених на _______________ обов'язків

весь комплекс юридичних дій, спрямованих на передачу земельної

ділянки розміром _____________ , розташованої _____________

__________________ , мені у власність для _________________

(мета використання ділянки)

Додатки:

1. Рішення (розпорядження)_про відмову в пе­редачі земельної ділянки у власність.

2. Докази, якими обґрунтовується скарга.

3._

4._

5. Квитанція про сплату державного мита.

Дата

Підпис

Використана література

1. Конституція України від 28.06.1996 р.

2. Земельний кодекс України від 25.10.2001 р. № 2768.

3. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435.

4. Цивільно-процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. № 1618.

5. Закон України від 07.02.1991 р. № 697 „Про власність"

6. Закон України від 03.07. 1992 р. № 2535 „Про плату за змелю".

7. Закон України від 19.06. 2003 р. № 973 „Про фермерське гос­подарство".

8. Закон України від 10.07.1996 р. № 290 „Про особливості при­ватизації майна в агропромисловому комплексі".

9. Декрет Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 р. № 7-93 „Про державне мито".

10. Декрет Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 р. № 15 „Про приватизацію земельних ділянок".

11. Постанова Кабінету Міністрів України від 09.04.0993 р. № 284 „Про затвердження порядку відшкодування збитків власни­кам землі та землекористувачам".

12. Постанова Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 р. № 449 „Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою".

13. Постанова Кабінету Міністрів України від 04.03.2004 р. № 266 „Про затвердження Типового договору про розроблення про­екту землеустрою щодо відведення земельної ділянки".

14. Постанова Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1088 „Про створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру".

15. Указ Президента України від 08.08.1995 р. № 720 „Про поря­док паювання земель, переданих у колективну власність сіль­ськогосподарським підприємствам і організаціям".

16. Наказ Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки Укра­їни від 15.06.2001 р. № 298 „Про затвердження Розмірів опла­ти земельно-кадастрових робіт та послуг".

17. Наказ Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 р. № 43 „Про затвердження Інструкції про поря­док складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного ко­ристування земельною ділянкою та договорів оренди землі".

18. Наказ Державного комітету України по земельних ресурсах від 21.08.2004 р. № 264 „Про затвердження Граничних розмі­рів плати з виконання землевпорядних робіт".

19. Лист Державного комітету України по земельних ресурсах від 27.12.2004 р. № 14-17-2- Т2235/11203.

ЗМІСТ

I. Зміст права власності на землю.............................................. 4

Поняття власності. Форми власності на землю................... 4

Суб'єкти права власності...................................................... 5

Об'єкти права власності........................................................ 6

II. Набуття права власності на землю........................................ 9

Способи набуття права власності на землю громадя­нами України......................................................................... 9

Способи набуття права власності на землю іноземцями та особами без громадянства. Обмеження права власності... 11

Права та обов'язки власників земельних ділянок...............11

Способи набуття права власності на землю юридичнимиособами..................................................................................13

Правовий статус земель комунальної власності..................14

Правовий статус земель державної власності......................16

Вимоги до отримання громадянами земельної ділянкиу власність..............................................................................19

Порядок безоплатної приватизації земельної ділянки........20

Набуття права власності за давністю користування...........22

Норми безоплатної передачі землі громадянам...................23

III. Припинення права власності на землю................................24

Підстави припинення права власності на землю.................24

Добровільне припинення права власності на землю...........24

Припинення права власності без згоди власника за наявності його вини..............................................................25

Припинення права власності без згоди власника за відсутності його вини.............................................................25

IV. Захист права власності на землю.........................................30

Способи захисту порушених прав на землю........................30

Порядок відшкодування збитків, завданих власнику землі.......................................................................................31

Порядок звернення до суду..................................................33

Розгляд    земельних    спорів    органами    місцевого самоврядування та органами виконавчої влади..................33

Зразки документів......................................................................38

Використана література.............................................................58

ДЛЯ НОТАТОК

ДЛЯ НОТАТОК

ДЛЯ НОТАТОК

Видання здійснено в рамках українсько-нідерландського проекту МАТРА

"Впровадження нового Цивільного кодексу в Україні" ТІге риЬїісаііоп із тайе шіікіп іке /татешоткз о/ іке Ікгаіпіап - Иеікегїапйз рщесі МАТКА"Ітріетепіаііоп о/іке [Ікгаіпіап Отії Сойе"

Програма трансформації суспільства Центральної та Восточної Європи (МАТРА) Міністерства закордонних справ Королівства Нідерландів

Центр міжнародного правового співробітництва (Нідерланди)

Центр суддівських студій (Україна)

Зосіаі Тгапзіогтаїпоп Ргодгаште СегЛгаІ апсі Еазї.егп Ешгоре (МАТКА) о{ їЬе КеШегІашСз Міпізігу о{ Рогеідп Аіїаігз

Сепіег іог ІпІегпаІіопаІ ЬедаІ Соорегаіїоп (№£Ьег1апсСз)

Сепіге Ьг ,|шСісіа1 Зішсіїез (Іікгаіпе)

Розповсюджується БЕЗКОШТОВНО

Право власності на землю. Захист права власності

Компьютерна верстка: А.Казаков, В.Станіславський Підписано до друку 21 IX 2006 р. Формат А5/64. Папір офсетний. Гарнітура Петербург. Друк офсетний. Наклад 4 000 пр. Зам. № П-1018 від 30.08.06.

Надруковано ТОВ "Поліграф-Експрес", 04071, м. Київ, вул. Верхній Вал, 2А. Тел.: (044) 417-61-60.

Свідоцтво про видавничу діяльність: Серія КІ № 88 від 16 ІІ 2006 р. видане Державним комітетом телебачення і радіомовлення України.